Switcher

Відкритий лист

Відкритий лист

Його Святості
Верховн
ому  Архієпископу  Києво-Галицькому

Главі Української греко-католицької церкви

Святославу (Шевчуку)

Патріарший собор Воскресіння Христового
вул. Микільсько-Слобідська, 2-4, м. Київ

 

 

Відкритий лист

Ваша Святосте!

Хрестос Воскрес!

 

 

Слухаючи уважно трансляцію Богослужіння з Патріаршого собору Воскресіння Христового на Свято Воскресіння та перечитуючи Ваше звернення з нагоди Свята Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа запам’ятав такі слова: «Христос простягає свою животворну десницю, яка пробита цвяхом хреста, але нею він підносить упавшу людину, уводячи її у нове життя, тому, сьогодні нам важливо відчути і отримати протягнуту до нас живоначальну десницю воскреслого Спасителя. Бо він воскресає і входить у вічне життя з кожним із нас».

В  цих словах є щось сокровенне про яке знає тільки Воскреслий Господь і спасенна людина. В кожного із людей зв’язок і мова з Христом своя, вона є унікальною і індивідуальною. Хто з вірою і благоволінням приймає Христа в Пресвяті тайні Євхаристії то добре знає цю мову Любові.

З приходом  Пасхальних часів у багатьох вірних, особливо в деяких храмах Західної України, виникають проблеми, які руйнують той індивідуальний зв’язок з Христом.

Щоб краще зрозуміти дану проблему розкажу одну історію з життя маленької парафії в селі Слобідка Косівського району що на Івано-Франківщині.

Пару років тому назад порохом Храму Божого Милосердя став молодий священик Юрій Корпанюк.  Енергійний , запальний та життєрадісний отець Юрій багатьом вірянам зразу став до вподоби. Парохія почала жити більш цікавим і насиченим життям. Єдине, що не всім до вподоби, в тому числі і мені, так це спроба «насаджати» нові  порядки.

Серед цих так званих нових порядків: категорична заборона ставати на коліна в часи Божественної Літургії в Пасхальні  часи аж до П’ятидесятниці. При цьому це стосується в першу чергу прийняття Святого Причастя стоячи. Що правда до цього була спроба заставити людей приймати стоячи Святе Причастя на протязі всього церковного року.

Моє звернення до Вас, Ваша Святість, не носить характеру скарги чи тим більше намагання показати, що молодий священик неправильно щось робить.

По причині своєї трудової діяльності я фактично буваю у всіх куточках України і звичайно в багатьох Храмах. На жаль, це питання в багатьох парафіях, особливо на Західній Україні, є досить актуальне і часто болюче.

Саме тому, я цей лист направляю як відкритий, оскільки він потребує врегулювання не тільки для маленької церковної громади  с. Слобідка.

Мова йде про питання ставати чи не ставати  на коліна на Святому Причастю як протягом року, так і в Пасхальні часи.

Серед  вірян та священиків немає спільної згоди щодо цього, власне на різних форумах і соціальній мережі це питання досить жваво обговорюється. Ось деякі вислови з цих форумів:

  • Чи має право священик заставляти вірних приймати Святе Причастя, в час П`ятидесятниці, обов`язково стоячи, мотивуючи це тим, що клякають тільки грішники. Як в тому випадку бути людині, яка дала обітницю до кінця життя приймати Причастя на колінах? Чи може звичайна людина рахувати себе не грішником, коли ми є грішні перед Богом. Чи не є це прояв гордості рахувати себе не грішним?
  • Свідчення студента: У Львові на Сихові священик змушував мене встати. Коли я клячав, відмовився дати мені Святе Причастя.
  • Свідоцтво зі Зарваниці: Коли я клячала, священик відмовився подати мені Святе Причастя. Я встала і перейшла на інше місце, де причащав інший священик. І той відмовив мені у Святому Причасті.
  • Свідчення старої жінки: Священик піднімав мене з колін, грубо змушуючи мене встати.
  • . В місті, де я тепер проживаю, масово впроваджується прийняття Св.Причастя стоячи, не рахуючись зовсім з почуттями вірних. Я може, є занадто збудженою і повинна пристосуватися до всіх та приймати Св.Причастя стоячи? Але в мені щось є, що кричить, кричить, кричить — ні, ні, ні! Два рази я прийняла Св.Причастя в стоячій поставі і чулася після того дуже погано. Я перепрошувала Господа і обіцяла, що більше не прийму Св.Причастя стоячи! Я розмовляла з кількома священиками на тему прийняття Св.Причастя. Погляди тут розділені! Мені залишається тільки власне сумління. А воно каже мені: ні! Дуже прошу про допомогу і пораду, як поступати. Ця справа є дуже важливою, бо стосується сумління багатьох осіб в моєму місті.
  • . Вірних змушували вставати з колін під послухом. Але під послухом кому?

Відповідь залишається відкритою, оскільки сам Господь сказав: «Бо Син Чоловічий прийшов, щоб послужити і дати Своє життя як викуп за багатьох». Виникає питання, якою «владою» священики тих чи інших церков вимагають, підкреслюю, вимагають, а не навчають ставати чи не ставати на коліна?

Хіба учень більший за Учителя? Коли Син Чоловічий прийшов послужити то його слуги священики та єпископи часто забувають, що вони прийшли служити Богові і ближнім і пасти отару Христа. Пасти, означає берегти, охороняти, вести за собою, а не позаду гнати батогом чи криком. Саме на Вас покладено відповідальність піклуватися про отару, якщо як сказала Мати Божа Ви не «найманці». … . Господь щодо цього каже: «Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці.  А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить.  А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці. Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу».

Я дуже довго думав і фактично довго писав цього відкритого листа. Просив у Бога мудрості правильно донести дану проблему. Саме після таких прохань мені попали аудіо проповіді о. Григорія Планчака. В одній із них він каже: «Бог приходить до людини, але якщо людина не є готова його прийняти, Бог проходить попри нас. Бог часто приходить і хоче поселитись в нашій душі, але через нашу неготовність, через наше неправильне настановлення Бог залишається з боку…Тому Ісус сказав: «покайтеся і наверніться, бо тільки через покаяння людина стає спроможною увійти у спілкування з Богом, через покаяння і навернення до людини повертається мир і внутрішня гармонія. Тільки покаяння із грішника робить людину Божу,тільки покаяння має таку силу, саме цього найважливішого кроку Бог від нас чекає. Ісус прийшов на Землю сказати про покаяння, Ісус прийшовши на Землю приніс це Царство з собою і він дає йому кожному, хто кається, бо в такий спосіб він спроможний прийняти Царство Небесне.

І ще покаяння загоює рани душі, а ці рани стаються через брак смирення і легковажність. В Євангелії дуже мало випадків, коли Ісус викривав грішників. Дуже часто сама Його присутність викликала у людей бажання каятись, бажання змінити життя, бажання надолужити заподіяні кривди. Так було в часи Ісуса, так воно є і тепер. Ісус викривав тільки горді і закаменілі серця, це було з фарисеями і книжниками і тому він їх називав «гадюче поріддя» чи «гроби побілені» оскільки в інший спосіб їх не можливо було показати їх пропащий стан. В усіх інших випадках своєю Любов’ю і Милосердям  Бог як і тоді, так і тепер міняє людину без примусу. Тому покаяння, яке з грецькою мовою називається «метанойя» і означає повну переміну життя ставить питання покаяння не як окремий фрагмент покаяння з тих чи інших гріхів, а як постійний і безперервний процес цілковитої переміни життя. Від нас Ісус чекає сьогодні саме «метанойю», тобто не просто покаяння за вчорашні і минулорічні гріхи, чи гріхи від останньої Тайни Сповіді, а нам кожного дня треба каятись за ціле життя, за те що  не живемо в гармонії з Богом, що ми живемо не згідно з Його волею, а постійно свою волю ставимо першою, а Його про запас. Цим самим ми ображаємо божественну Любов і цим самим ми бинтуємось проти Бога. Виникає питання чи часто ми так думаємо, чи свідомі ми всього цього? Звичайно, що ні і про це свідчить як власний досвід кожного свідомого християнина так і ту картину, яку ми маємо нині з духовністю…

Ми знаємо, що гріх доводить не тільки до смерті душі, до втрати благодаті, до вигнання з раю, але й він доводить до душевних і тілесних захворювань, тому що кожна хвороба походить від гріха. І тому сьогодні, коли люди приходять на молитву в церкву чи монастир, то  коли отці моляться  то відчувають, що до цієї хворої людини для прикладу раком  ця молитва не доходить. Постає питання чому не допомогає молитва  і не може допомогти, тому що хвороба раку говорить про те, що людина вже довгий час закрита на Бога, при цьому вона ходить в церкву, сповідається, бере Святе Причастя, молиться, але робить це неправильно. Бо не шукає Бога ради Бога, а ради свого інтересу, при цьому не у смиренні і покорі,  а в гордості і помпезності: показати свою праведність перед іншими. Тоді все це не є Богом благословенне хоч перед людьми виглядає правильно і праведно… »

Мало того, що самі люди часто формально ставляться до свого духовного життя і стосунків з Богом не  пізнаючи того, що їхнє світло є на справді темрявою  ще і  дії окремих священників щодо заборони приймати Святе Причастя на колінах, чи взагалі клякати в храмі в Пасхальні часи цьому допомагають.

Люди, які лиш починають свою духовну дорогу через таких «ревнителів» віри, що заставляють вставати з колін втрачають віру або полишають правдиву віру.

Не просто встояти у своїх переконаннях, коли священик з шантажам заставляє вставити з колін такими аргументами: «поки не встане з колін Іван чи Петро інші в храмі Святе Причастя не отримають» або» якщо ви не хочете вставати з колін то ви не вірите в Воскреслого Спасителя».

Після такого,  душевний спокій, мир смирення і покора перетворюються на образу, апатію та бажання ніколи більше не приходити в цей храм.

Свята Безкровна Жертва протягом двох тисячоліть доповнювалася і розвивалася. Клячання це не є чиясь забаганка, фанатизм. Це є форма вияву покори.

До речі на іконах, які є в кожному храмі де зображено Воскресіння Христове Ангели в покорі перед Воскреслим Христом стоять на колінах. Ангели,  які є  чисті і безгрішні,стоять на колінах, а грішна людина повинна стояти на ногах?

Діти, яким з’явився Ангел у Фатімі і тримав чашу з Найсвятішими Тайнами, клякнули перед ним. Тому, що мали чисте і покірне серце. Людина третього тисячоліття буде виправдовуватися в будь-який спосіб, але не приклонить своїх колін перед Живим Богом, нажаль.

Вияв покори у тій чи іншій формі є дуже важливим у духовному житті, згадайте притчу «про Митаря і Фарисея». Чи не митар був подібним до отих, на яких так боляче дивитись? Але вийшовши за поріг церкви, він був оправданий.  Так, терпить Христос коли бачить, як Його ласкою нехтують, плюють на неї, зневажають. І в той же час, океан Його Любові і Милосердя немає меж. Погляньте на розбійника на хресті. Ціле життя прожив в гріхах. Наприкінці життя — покора, покаяння і щаслива вічність.

Христос і Його Найсвятіша Матір через ціле своє життя показують цю найбільшу чесноту –покору.

Встати на коліна — жест вкрай особистий. Це не вшанування і не визнання рабського, приниженого стану — це покаяння. Стає на коліна, той, хто хоче піднятися з колін… Тому у католиків на коліна стають у найважливіший момент Літургії — коли, власне, згадують Таємну Вечерю. «Найважливіший» розуміється при цьому як «у останньої межі». Зараз усе проститься». Тому у православних забороняється вставати на коліна, саме в цей самий момент тому що « найважливіший» розшифровується як «за останньою межею». Вже все довершилось! Всі гріхи прощені! А оскільки в сучасному світі захід і схід перемішані, то дуже часто тепер і православні стають на коліна під час Євхаристії. Іноді це забороняють, посилаючись на того ж Василія Великого, який говорив, що на коліна людину ставить тяжкість гріхів, на Нікейський собор, який особливо заборонив каятися — тобто ставати на коліна — по недільних днях. Свято, мовляв! Але поступово і опускання на коліна стало — у всякому разі, у храмі — виражати не покаяння, а повагу. Де влада переважає над любов’ю, там все різномаіття асоціацій і символів зводиться до вшанування… Боротися з цим означає не бажати освоювати нову мову, переконувати людину, що та говорить «неправильно», тоді  як у мові не буває «правильно», буває лише «зрозуміло» або «незрозуміло». Усім зрозуміло, що на коліна під час Євхаристії  стають не як перед Суддею, а як перед Улюбленим…

Можливо ці слова, що я приведу багатьом в тому числі Вам, Ваша Святосте,  не сподобаються, але ці дуже гарні слова сказані  режисером фільму «Страсті Хрестові» Мелом Гіпсоном, як ніколи актуальні: «Не можна бути трошки віруючим. Якщо посправжньому слідуєш за Христом, то тобі посправжньому доведеться слідувати до Голгофи. На цьому все тримається це і є та вузька дорога…. Зло вабить, воно привабливе, диявол виглядає добрим, майже нормальним, але не зовсім. Саме в цьому суть зла: взяти щось добре і перекрутити і коли ти розумієш це, і коли ти бачиш, яка між добром і злом йде кровопролитна війна, то ти більше не можеш залишатися осторонь і умивати руки. Тоді ти починаєш  ближче дізнаватися про свого Бога і тобі Тобі відкривається справжня радість життя»

             На сайті УГКЦ «Коломийсько-Чернівецької єпархії http://diocese.ko.if.ua/se/sites/ep/21070/

є така стаття: «Венедикт XVI не закликав католиків причащатися на колінах» в ній прес-служба Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ по своєму інтерпретує слова Папи Венедикта XVI, яку Папа виголосив 22 травня 2008 в часі святкування урочистостей Пресвятої Євхаристії у Базиліці Святого Івана (Лятеранум) в Римі.

         „Ми, християни, клякаємо на коліна перед Святим Причастям, бо знаємо і віримо, що знаходимося в присутності єдиного істинного Бога”, сказав Венедикт XVI.

Прес-служба на даному сайті вказує: «В даній проповіді Папа говорить про Адорацію Найсвятіших Тайн, яку всі католики звичайно чинять клячучи. Але Адорація і Святе Причастя – два різних у часі і змісті моменти Богопочитання. Адорація – це молитва, яка відбувається поза Літургією або після Літургії і Святого Причастя.

  Святе Причастя – є прийманням Найсвятіших Тайн Тіла і Крові Христових в часі Святої Літургії. Святе Причастя (Eucharistic communion) є вершиною Святої Літургії.
          Святіший Отець чітко розрізняє Адорацію — Adoration і Святе Причастя — Eucharistic communion….

Дивує, кому так шкодить колінопреклоніння перед Святими Тайнами?  Навіщо  по своєму інтерпретувати сказане тодішнім Папою Венедиктом XVI? Суть слів Святішого Отця – повага до Святого Причастя, як до присутності Самого Бога і не має значення мова йде про Адорацію чи Святе Причастя. Невже під час Адорації в чаші сам Христос, а під час Причастя тільки хліб і вино? Звичайно ні, то навіщо вводити людей в духовний блуд, більше того, заставляти це приймати вольовим засобом?

Ваше Святосте, я не призиваю заставляти людей ставати на коліна, якщо вони прийняли для себе рішення молитись чи приймати Святе Причастя стоячи, я подібно, як сказав Апостол Павло щодо посту: «Хто їсть, нехай тому, хто не їсть, не докоряє, а хто не їсть, нехай того, хто їсть, не осуджує; Бог бо його прийняв». Закликаю залишити в спокою тих людей, які прийняли для себе рішення приймати Святе Причастя і не робити з цього проблеми, закликаю не перекручувати Святе Євангелія і не займатись маніпуляціями людьми, закликаю навчати людей, а не заставляти (до Любові не можливо заставити). Закликаю викорінювати з церкви дійсно негативні речі, які часто оскверняють святиню. Ставати чи не ставати на коліна не є чимось таким страшним і небезпечним, раді чого треба сіяти розлад і не порозуміння.

«По тому пізнають усі, що ви учні мої, як будете мати любов між собою» (ІВАНА 13:35).

Раді цієї Любові,  Ваше Святосте, прошу дати відповідь на цей лист і внести ясність в це важливе для багатьох вірян питання.

 

 

З повагою і Божою Любов’ю Федір Олексюк

 

29 квітня 2015 року